Джо Дассен
(автор - Тарас Федюк)

На білих пальцях сива крапля воску.
В руках свічі останній мікрофон.
Так просто. Несподівано і просто -
Ні вуст не розтулити, ні долонь.

Ні в білому, ні в чорному не вийти
У зал до нас і до не нас. Тепер
Його ні у Парижі, ні у Відні,
Ні на гастролях у СРСР.

Це смерть. І вже не варто говорити
Про те, що не збулося, а могло...
Не розтулити вуст, але над світом
Живуть пісні, і голос, і тепло.

Живуть в піснях - мої пісні та мрії,
Мої поля, полин і плин лелек.
Його французьку краще розумію,
Ніж українську деяких колег,

З якими кричимо, а винуваті,
Що тихне пісня наша вся, як є,
Що у садку вишневім біля хати
Співає нам французький шансоньє,

Який про нас нічого і не знає,
Дніпра не бачив, плуга не тримав,
Який, здається, й голосу не має...
Якого і на світі вже нема.